Кожна людина і кожний народ мають свої святині. Для кожної сім'ї важливий зв'язок поколінь. Для кожного з нас носіями духовності є наші батьки, і берегиня родинного вогника - мати. Мати-берегиня береже і оберігає, піклується і дбає про своїх дітей.
Портрет на стіні дідуся і бабусі - це не просто данина традиції, це пам'ять про тих, хто творив історію, з кого варто брати приклад. Дідусі і бабусі - це жива мудрість, неписана історія нашого роду, досвід, отриманий від них у спадок, залишається золотим набутком на усе життя. Мало, хто знає, що в давнину було за обов'язок знати поіменно свій родовід від п'ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам'ять про своїх предків була природньою потребою. Триматися свого роду, оберігати сімейні реліквії, традиції, передавати їх у спадок наступним поколінням було обов'язком. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам'яттю, зневажливо називали "людьми без роду-племені".
Людське життя завжди сповнене тривог, клопоту. Що б не відбувалося в родині, батьки завжди намагаються захистити своїх дітей, рідних. Обереги допомагають повірити в себе, в те, що все буде добре.
Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом стає весільний рушник. Не знайдеться української родини, у якої не було б рушника. Рушник передавався із роду в рід. Батьки, які отримали рушники від своїх батьків, берегли їх як реліквію не тільки для дівчат, а й для хлопців, і не віддавали їх нізащо з рідної хати. Рушник характеризував працьовитість, майстерність і охайність господині та її дочок.
Гарно оздоблений рушник завжди висів на кілочку біля порога в кожній хаті. Коли одружується молода пара, їй обов'язково стелять під ноги рушник. Традиція вимагає зберігати такі рушники, не брати їх у щоденний вжиток. Якщо родина жила добре, в злагоді, заможно, то й рушник ставав своєрідним оберегом вже й для їх дітей. Люди вірили : ми створили родину на цьому рушнику, самі добре прожили, то й діти наші будуть так само в злагоді жити. От і передаються від матері до доньки такі національні обереги.
Підкова, українська вишиванка, писанка, дерево калини, сніп жита чи пшениці, соняшник біля хати - завжди вважалися сильними оберегами.
Не випадково в народі існує повір'я, що часник, перець, вироби з солоного тіста відганяють від хати біду та нещастя. Біла льняна строчка є символом єдності в родині. Колоски жита та вівса - обереги краси. Мак охороняє нас від різних наврочень. Горох, гречка, квасоля символізують гарний врожай, тобто добробут, горіх - міцне здоров'я.
Оберіг української родини і у горі, і у радості завжди поряд. Берегиня, обереги - це давні добрі символи. З їхньою допомогою народ зберіг свою родовідну пам'ять, історію, культуру. Потрібно, щоб кожна родина України дотримувалась українських народних традицій та мала гарні обереги.
Немає коментарів:
Дописати коментар