22 червня 1941 року,4:00 ранку, мить...І шквал крові, болю і смерті.Він тривав кілька довгих років, найдовших років у житті тих, хто став свідком цього жаху на нашій землі. Багатьом не вдалося пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії людства. Невже ми забули про це?
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо тих, хто так і не повернувся з тієї війни. тих, хто кров'ю і потом відстоював нашу перемогу. Тих, хто першим зустрів цей страшний удар і тих, чиє життя було скалічено і зруйновано іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З такими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми, які мали сім'ї, і у них теж були діти, і можливо онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді...
Пам'ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нас. А потім знову 22 червня 1941 року, 4:00 ранку, мить... і ...
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми почали передавати це з покоління в покоління.Ми закріпили цю пам'ятну дату в наших серцях.
Тож бережи у серці пам'ять стріч.
Бо ми прийшли, коли була потреба,
Щоб - знову - тиха, українська ніч,
Спокійні зорі і прозоре небо.
22 червня в бібліотеці пройшла година пам'яті.
Немає коментарів:
Дописати коментар